Насправді, історія про досягнення свободи, де гг взнає, що всі його рішення нічого не значать, бо майбутнє не змінити, звучить класно, але тут цій іронії майже не приділили уваги. Ще там щось було про подібність любові Мікаси до Ерена й Імір до Фріца, проте мені до цього моменту вже давно стало якось байдуже на всіх персонажів...