з усіх історій можу похвалити Сатоу (?) та Ейші (?), бо як на мене там було мінімум флешбеків та загалом персонаж поданий із гнильцем у вигляді його страхів та тим, як ці страхи утворили його принципи в новому світі, розділивши людей на чорне та біле. з приводу Ейші, тут також чудово вписалось те, що гниль, яку принесло до села Вічного дерева, не було прибрано, а навпаки розпущено, та маленький breakdown усвідомлення Ямади. особливо нічого більше про ці дві історії не скажу, бо спойлерити на мою думку найкраще в цьому аніме було би вже breakdown-ом для мене.

щось схоже намагалися зробити в історії Юріко та Хікарі, гойдаючи на заржавілих емоційних гойдалках від "я погана" до "я добра" а потім туди й сюди декілька разів... але після історії Сатоу його чорно-білі погляди перейняли автори, від чого цей різкий перехід з "жадібної й ніби-то безсердечної людини" до "янголятка" виглядає пусто. (чи може то так каже моя внутрішня дитина, в якої була вибудувана подібна ситуація, і я так і залишилась із приколами підсиленої жадібності та доволі не емпатичною поведінкою; тому навіть залишити якусь із цих рис у Юріко було би більш реалістично, аніж у що вийшов фінал їхньої історії).