Технічна складова в аніме в порядку, а от сюжет повний дірок і умовностей. Із кожним сезоном усе більше і більше питань до логіки серіалу, але перестати його дивитися я не можу. Я б сказав, що це мій ґілті плежер — рекомендувати б не став, бо бачу всі провтики та недоліки, але продовження чекатиму. Улюбленому персонажу в останніх сезонах екранного часу додали, тому я цілком задоволений, хай виконання й залишає бажати кращого.

Головним для серіалу є фішка в вигляді імен персонажів і їх здібностей, які відсилають до класичних письменників і їх творів відповідно + це ще відображається в характерах і відносинах подібним до тих, що були в пов'язаних авторів. Видно, що манґака дуже кропітко відноситься до цього компонента, і для когось це однозначно підвищить задоволення від перегляду. Особисто мене це підкупило, і я вирішив ознайомитись із японськими літераторами, на щастя, в цей час з'явилось видавництво, яке займається їхнім перекладом (перейшов у інст видавництва, а вони виявляється фанати бродячих псів, лол). Однак глобально це не більше ніж ґімік, хоч і має значнішу роль ніж, наприклад, виконавці для Джоджо.

Виходить цікаве питання: чи можна вважати хорошим аніме головний плюс якого — його несамостійність? Тобто для того, щоб отримати повноцінний досвід, треба прочитати ~50 творів, знати біографії їх авторів і зв'язки між ними, а ще, бажано, розуміти особливості жанрів і їхні тенденції. Я б назвав це артхаузом, але окрім цієї унікальності, все інше в серіалі дуже посереднє — із перемінними успіхами та падіннями (так, як і в будь-якому іншому середньостатистичному шьонені).

ПС

Кумедно, що Дадзай найпопулярніший серед фанаток, враховуючи біографію реального письменника...

Раджу також подивитись Безсмертна література, якщо зацікавило.