- Гумор тут теж на гідному рівні, що не часто буває. Також деякі жарти запам'ятовуються.

- Цікаво було в деталях споглядати розкриття, зміну персонажів та їх поведінки, вистачало різної взаємодії та хімії. Коротше на це вистачило часу і персонажі вийшли хорошими, вдалими. Кожен на своєму місці.

- Діалоги точно непогані і з фаном читалися.

"Головна річ у відносинах це взаємна вигода"

Добре що персонажі тут це розуміли і не заперечували.

"Неважливо, наскільки ти сильний у бою. Бувають моменти, в яких ти нічого не зможеш зробити."

"Будь ласка, не думай, що одна сміливість тобі допоможе. Якщо хочеш стати сильнішим, то маєш займатися до кривавого поту, доки не досягнеш своєї мети. Інших варіантів немає."

Тобто придатних випадів теж вистачає, але записувати їх не дуже хотілося.

- Через свою специфіку манги (yonkoma), треба було додумувати деякі банальні речі, коротше автор можливо спеціально так зробив, щоб не витрачати час на усіляку непотрібну, тривіальну фігню, воду, яка майже кожному буде зрозуміла без особливих пояснень.

- Мілфхантер Дзюн (його ідеал та першим коханням була мати Томо), в аніме після Місудзо більше за всіх сподобася. Тут він теж точно непоганий був, не ганчірка, не зяш як такий і на рівні з Томо та багатьма іншими. Просто двоє основних більше за усіх виділялися, Місудзу та Керол щось зовсім рушіями сюжету були. Не вдячна ця справа.

- Багато було тут елементів юрі, дуже. Усі їх спровокувала пацанка, сердцеїдка Томо:З