З самого початку комедійна складова давила на мене більше, ніж різні твори драми заради драми, сльозодавилки, нехай меланхоличні нотки, звичайно ж, були присутні. Просто це все було маскою і чекав, коли все закінчиться, зміняться тони (як це свого часу було в Мадоці, після смерті одного з персонажів) і почнеться режим вмирання, згасання у жгг. Але автор(и) цікаво вигадали, вони сюжетним поворотом трохи все прискорили. Чесно, зовсім не сподівався, що вони так зроблять. Загалом думаю це було правильно у двох моментах. Перший, жгг не довели до стану Шьоко Макінохари в п/ф по Aobuta і не стали надмірно і настирливо тиснути на сльозу. Друге, краще так, ніж жахлива смерть від онкології, яка настала однаково +/- через рік. Проте це все було дуже несподівано. Авторам взагалі респект, вони примудрилися зробити твір не нудним і практично без зайвого, вони добре, раціонально використовували хронометраж. І ні, не вважаю банальні і місцями душевні (нехай аніме місцями таке і є) діалоги чгг і жгг зайвими, вони прості, проте вони їх розкривали, а в результаті й розвивали, чому і свідчить сцена після титрів, але.